Родичі героїв «Небесної сотні»: «Кожен наступний слідчий, а їх було багато, не знає, що було до нього»

Лис 20, 2015

Днями минає два роки від початку Революції Гідності. Тоді, наприкінці листопада ніхто й гадки не мав, що політичний протест переросте у тривале й криваве протистояння, яке закінчиться найтрагічнішим епізодом у історії сучасної України – розстрілом Небесної сотні.

Читайте також:

Щоразу напередодні чергової річниці Євромайдану на телеекранах, у різноманітних ток-шоу, та у пресі з’являються інтерв’ю та звернення політиків, котрі б’ють себе в груди і доводять, що роблять усе, аби убивці героїв, котрі загинули у Києві у січні-лютому-2014-го, були покарані. Мовляв, мало не щодня спілкуються із їхніми родичами та допомагають матеріально, проводять дискусії на тему, які ідеї Майдану вдалось втілити, а які – ні, чи зміг Майдан стати двигуном реформ у країні і взагалі, як змінюється українське суспільство, знімають фільми та ток-шоу. Насправді все набагато прозаїчніше – суспільство не змінюється, і країна далеко не така, за яку віддали життя активісти.

Сестра героя Небесної сотні із Львівщини Романа Сеника, котрий загинув 25 січня 2014 року у Києві, пані Леся уже два роки оббиває пороги високопосадовців, аби знайшли та покарали винних у смерті героїв. 22 січня на Грушевського Роман отримав вогнепальне поранення в плече. Куля застрягла в легені, руку з роздрібненою кісткою довелося ампутувати, однак організм чоловіка втратив більше трьох літрів крові і у лікарні Роман помер.

– Нехай влада не думає, що у нас опустяться руки і ми все забудемо, – каже пані Леся. – Убивці досі не покарані і це нас неабияк турбує. Якщо так піде і далі, то сьогодні ми ховаємо своїх братів, чоловіків та дітей, а завтра будемо – онуків!

Зі слів жінки, із завидною швидкістю у Генпрокуратурі міняються слідчі, котрі розслідують цю справу.

– Ви навіть не уявляєте, скільки їх уже було, – каже Леся. – Причому, кожен наступний не знає, що було до нього. Мені, наприклад, самій доводиться шукати докази, переглядати в Інтернеті безліч відео, котре стосується Романа – на одному беркутівці несуть його на ношах, на іншому видно, як у нього стріляють. Потім з’ясовується, що один фрагмент відео є, іншого немає, доводиться шукати і доводити усе спочатку.

Роман Сеник

Пані Леся зізнається, що не за таку Україну, яку сьогодні маємо, боролися герої Небесної Сотні. А щодо допомоги від держави, то за два роки кількома траншами родичі загиблих отримали по 240 тисяч гривень.

– Хоча з екранів телевізорів чиновники рапортують, ніби виплатили нам мало не по мільйону, – каже жінка. – А щодо зустрічей, то жодного разу ні прем’єр Яценюк, ні Луценко з нами не зустрілися, хоча запрошували не раз. Ми за ці гроші (ще й доклали) поставили Романові пам’ятник на могилі.

Батько іншого героя, театрального режисера із Рівного Олександра Храпаченка, котрого снайпер убив 20 лютого 2014 року на Інститутській, пан Володимир у коментарях та емоціях більш стриманий. Каже, що сину дали статус героя України, встановили меморіальну дошку на школі, де він навчався, а щодо матеріальної допомоги – усі питання до прем’єра:

– Якщо Яценюк сказав, що дав, значить дав. А в цілому у країні – бардак! Війни в нас немає, зате є антитерористична операція. От тільки невідомо, хто проти кого – українці проти терористів, чи самі між собою воюємо?

Сьогодні ввечері родичі загиблих героїв Небесної Сотні збираються до Києва – вчергове зустрінуться із Президентом, вислухають співчуття та подяки, але кажуть, що і вимоги свої викажуть.

Мирослава ЯРЕМКІВ.

Фото nebesna.pravda.com.ua.

Читайте також: