13 років Скнилівської трагедії: родичі жертв досі не дочекались вибачення від держави

 
Цього разу загиблих пом’януть лише молитвою. Без пафосних лозунгів та грошових виплат родичам.

Сьогодні минає 13 років з того страшного дня. І якщо ще кілька років після трагедії про жертв Скнилова влада згадувала принаймні цього дня, виплачуючи грошові компенсації, то сьогодні родичі загиблих та постраждалі обмежаться лише молебнем у каплиці. А потім усі вирушать до пам`ятного знаку на летовищі – місця трагедії, де о 12.45, у час падіння літака, також помоляться за загиблими.

Рани заліковує час і люди вчаться жити далі сам на сам зі своєю бідою. Когось горе об’єднало, когось, навпаки. Одні, не витримавши болю, розлучалися, інші ділили по судах онуків. Ми ж вирішили дізнатися, як сьогодні склалися долі тих, кому довелося це пережити.

На жаль, уже немає з нами засновника ГО Скнилівська трагедія Стефана Козака, який того дня втратив 24-річного сина. Через кілька років померла і дружина, але, як то кажуть, горе об’єднує і пан Стефан одружився з львів’янкою Світланою, син котрої теж загинув на Скнилові. Стефан Козак створив громадську організацію Скнилівська трагедія, аби допомагати таким, як вони зі Світланою – домігся від обладміністрації спорудження каплички на летовищі та пам’ятника на місці катастрофи, не один рік оббивав пороги судів і високих кабінетів, аби виплатили компенсації родичам загиблих та постраждалим. Однак два роки тому пана Козака не стало – серце не витримало. Тому тепер перейматися проблемами постраждалих, по суті, нікому.

               Сини Світлани та Стефана

– Ви знаєте, я навіть не хочу нічого згадувати і розповідати, – сказала по телефону дружина пана Стефана Світлана. – Життя потроху ввійшло в своє русло.

Намагаються не згадувати про пережите і два Андрія – Бондаренко та Кузьменко. Хлопцям на той час було по 11 років і вони тоді нишком від батьків, з цікавості, побігли подивитися на літаки. Те видовище залишило у їхніх душах великий слід.

– Зараз пам’ятаю лише, як стояв біля мосту, а потім сильний шум і темрява, – говорить 25-річний Андрій Кузьменко, нині він уже юрист. – Літак впав у кількох метрах від мене, а вибухова хвиля протягла кілька метрів, отримав травму голови.

Того дня Андрій втратив найкращого друга, з яким прийшов на авіашоу.

Однак трагедія стала для Андрія знаковою. На летовище хлопчина прийшов у футболці мадридського Реала. І коли всі телеканали світу показували сюжети про трагедію, іспанські футболісти побачили на екрані українського хлопчина у їхній формі. Вони запросили Андрія в Іспанію і звідти він привіз м’яч з автографами усіх гравців команди. Його зберігає і досі:

– Та хіба можна загубити таку реліквію!

А от Андрієві Бондаренко пощастило менше. Він мріяв стати спортсменом, з дитинства займався гімнастикою, однак після Скнилова від цієї мрії довелося відмовитися.

Андрій Бондаренко. Фото kp.ua

– Мені Скнилів зламав життя. – зізнається хлопець. – Літак упав в трьох метрах від мене, вибуховою хвилею мене підкинуло у повітря і кілька разів перекрутило. У результаті права нога була повністю роздроблена.

Потім був рік, проведений у лікарнях – операції, уколи, крапельниці, тривала реабілітація.
У результаті хлопчина таки закінчив академію декоративного мистецтва. А про трагедію на Скнилові більше згадувати не хоче. Каже, занадто болючі ті спогади.

Нагадаємо, за містичним збігом, авіа-шоу з нагоди 60-річчя 14 Авіаційного корпусу на Скнилівському аеродромі відбувалося саме у суботу 27 липня 2002 року. Під час виконання фігури вищого пілотажу на натовп людей упав винищувач СУ-27. Тоді загинуло 78 осіб, з них 28 дітей. Загалом постраждали понад 250 людей. Ця авіакатастрофа вважається найбільшою в історії авіаційних свят.

Однак суперечки щодо причин аварії тривають і досі. Серед них називають і несправність літака, і непродуманість виступу, і відсутність у льотчиків практики. Зрештою, покарання за авіакатастрофу понесли близько десяти людей. П’ятьох ув`язнили, у тому числі Володимира Топонаря до 14 років та Юрія Єгорова до 8 років. Їм інкримінували відхилення від льотного завдання, низький професіоналізм і недбальство. Згодом строк пілотам скоротили до восьми та трьох років відповідно. Володимир Топонар відбував покарання на Київщині, в колонії-поселенні для тих, хто вчинив злочин з необережності. Там режим не такий суворий, як у тюрмі. Одружився вдруге з продавчинею місцевого магазину. Вийшов з колонії у 2013 році і залишився жити в Кагарлику (Київська область).

П’ять років тому понад сто осіб, які потерпіли у Скнилівській трагедії, звернулися до Європейського суду з прав людини. Зараз у провадженні в суді знаходиться 33 справи – по кожній родині окремо. Вони хочуть домогтися офіційного вибачення від держави та справедливої компенсації. Однак рішення немає і досі.

Мирослава ЯРЕМКІВ.