ПОВІДОМЛЕННЯ

Фото ілюстративне


Цього року напередодні 9 травня представники влади багато говорять про необхідність примирення ветеранів червоної армії та ОУН-УПА. А поки політики говорять, ті учасники ІІ світової війни, які ще залишились живими, вже знаходять спільну мову і давно не вважають один одного ворогами. Принаймні, процес примирення на Волині триває з 2006 року, коли організації, що об’єднують ветеранів різних армій, почали діалог…

 

9 квітня 2015 року Верховна Рада визнала учасників ОУН та УПА борцями за незалежність України. Ветерани Другої світової війни і ОУН-УПА спільно братимуть участь в заходах, присвячених відзначенню річниці перемоги у Другій світовій війні – 9 травня. А 8 травня в Україні відзначається День пам`яті та примирення.


Ще у 2009 році в 65-річницю звільнення України від німецько-фашистських загарбників на знак примирення ветерани ОУН-УПА і Радянської армії потиснули один одному руки і виступили за визнання всіх, хто боровся проти фашизму. Сталося це у Львівській області, під час спільного покладання квітів до пам`ятника воїнам Радянської армії, які загинули в боях Другої світової війни. Очевидно, цього року у зв`язку із бойовими діями на сході люди, які добре знають, що таке війна, будуть намагатися знайти спільну мову - мовляв, і без того протиріч у країні багато...


«Про примирення першими говорять більш ущемлені»

 

Учасники Волинського крайового братства ОУН-УПА імені Клима Савури

 

Братство ветеранів ОУН –УПА на Волині утворилося в 90-їх роках. З більше 3 тисяч членів зараз в ньому близько 700 людей.


Вони кажуть, що як тільки Україна здобула незалежність, відразу постало питання про визнання борців за волю України. І так утворилося Волинське крайове братство ОУН-УПА імені Клима Савури. Його учасники – це вже люди похилого віку, які сподіваються, що боротьба за вільну Україну була немарною.


Голова братства Василь Кушнір розповідає, що примиритися і ветеранам ОУН-УПА і ветеранам Другої світової війни все ж таки вдалося. І перший крок до так званого примирення зробили саме «упівці».


- Звичайно, завжди першими говорять ті, хто найбільш ущемлений. Ветерани Другої світової війни завжди мали більше привілеїв. Їх запрошували на різні заходи і події. А от коли розпалася велика тоталітарна система, то вже постало питання – де ті люди, які боролися за ту вільну Україну, що тепер ми маємо? Ви знаєте, що члени нашого братства у свої 14, 15 років ставали борцями за незалежність. Дехто відсидів по 10 років в радянських таборах суворого режиму, а дехто по 20, - наголошує Василь Кушнір.


«Ми домоглися, щоб влада нас визнала»


- Рік тому нам почали давати допомогу у розмірі 500 гривень. Ми самі наполягали на те і просили депутатів, щоб вони визнали нас і допомогли. У Львові це було вже давно і отримували там ветерани тисячу гривень. А ми тоді мали по сто гривень. Ми всі мовчали, думали, держава молода і ми ще будемо щось вимагати від неї. Це була наша колективна совість, - розповідає 89-літня Анастасія Грабовська.


Ветерани УПА розуміють, що чогось вимагати не мають права. Однак кажуть: на Волині процес визнання героїв повстанського руху проходив значно складніше ніж в Галичині.


- Я бачу, що відбувається в нашій країні. Війна. Щастя, що є кому захищати нашу землю. Але що сьогодні робить наша влада для людей? Минуло 23 роки, а молода Україна і досі страждає. Тому і зараз боротьба триває. Серед моїх рідних, а в мене з родини багато зараз хто на сході, одні пішли добровольцями, а інші мобілізовані. Якби я був молодшим, то і сам пішов би, - каже Василь Кушнір.


Іванна ЗАГАЗЕЙ.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Суспільство

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати