ПОВІДОМЛЕННЯ

 
Важкопоранений під час Євромайдану хмельничанин рветься на війну, навіть якщо йому доведеться шкандибати туди пішки.

 

20-річний хмельничанин Павло Онуфрієв вже більше року лікує поранену на Майдані ногу – тоді він у бінокль сам бачив снайпера, який у нього цілився. Після цього хлопець пережив 12 операцій, лікарі кажуть про ще п’ять. Одужати Павло хоче не лише для того, щоб мати можливість грати у футбол. Він рветься на фронт… Історію хлопця розповідає хмельницький «33 канал». 

 

Як розповів хлопець тележурналістам, у Київ він поїхав на другий день після початку вже масштабного Майдану – 2 грудня.


- Коли я вийшов з безкоштовного буса, було враження, що моя душа полетіла до усіх інших, - розповідає Павло. – Там була така енергетика, що я вже не зміг звідти поїхати. Навіть тоді, коли мені попали палицею по голові, я повернувся, взяв чай з бутербродами і пішов до міліціонерів і всім роздавав. У нас були такі грілки, які вставляєш у рукавиці, і тобі хоч трохи тепло. То ми скетчем причіпляли їх до міліцейських щитів – щоб вони хоч трохи гріли руки.

 

 

На столичному Майдані Павло був на передній лінії багатьох сутичок, від вогню не раз у нього на спині плавився одяг. Згадує, що міг не спати три доби. У його загоні був Сергій Нігоян, також Павло був знайомий з Михайлом Жизневським – обидва стали першими жертвами «Беркуту». А вони, як і більшість протестувальників, для захисту мали лише палки і саморобні бронежилети.


Найстрашніші моменти для Павла сталися 18 та 20 лютого – у дні розстрілу Небесної сотні. Лише дивом хмельничаним не потрапив до цього сумного переліку. Спочатку під час жорсткої бійки йому вибили майже всі бокові зуби, бо на передніх була боксерська капа. І вже за два дні, будучи з іншими «майданівцями» на Інститутській, він у бінокль побачив снайпера. Той цілився прямо у хлопця.


- Я знаю, що це Бог врятував мені життя – у момент пострілу мене смикають за плече, і куля потрапляє прямо в ногу, - згадує Павло. - Дівчина, яка підбігла до мене і почала розрізати штани, втратила свідомість. Інші хлопці тримали мою голову, щоб я її не піднімав, водночас приводили до тями дівчину, щоб вона щось робила з ногою. І коли я нарешті підвів голову, побачив на асфальті шматки кістки. І в той момент я зрозумів – біда! Це була розривна куля, які були заборонені навіть під час війн у Афганістані та Чечні. Але такими кулями відстрілювали нас на Майдані.

 

 

Українські лікарі, обстеживши поранення, заявили про ампутацію. І тут сталось ще одне диво. У Павла з’явилась можливість поїхати на лікування до Польщі, де йому зробили 12 операцій загальною вартістю п’ять мільйонів гривень, котрі зібрали волонтери. Медики прогнозують ще не менше п’яти хірургічних втручань.
Проте, Павло знає, що шансів на повноцінне відновлення майже немає. При цьому він заявляє, що готовий самостійно йти на війну.


- Я піду туди хоч пішки, якщо мене не візьмуть, - твердо заявляє хлопець. – Бо вже сил немає сидіти вдома. Читаю новини - і кожен день падають сльози. Бо я розумію, що не можу допомогти своїм братам.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Суспільство

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати