ПОВІДОМЛЕННЯ

 
«Плине кача», — знову було чути на Тернопіллі. В рідному селі Оріховець Підволочиського району ховали бійця 30-ої окремої механізованої бригади Ігоря Новака. Ще у серпні Ігор вирушив на схід, а 6 лютого, у бою під Дебальцевого, куля снайпера прошила й бронежилет, й тіло українського патріота…


До війни Ігор, як і тисячі тернополян, їздив на заробітки до Іспанії, де вже багато років працює його мати. У селі жив разом із старенькою бабусею, допомагав їй по господарству, а також підзаробляв, допомагаючи сусідам то на будівництві, то на городах.


– Ігор був чудовим хлопцем, веселим, добрим, – розповідають односельці. – Ніколи не було такого, щоб він пройшов, не привітавшись, зажди розпитає, поцікавиться здоров’ям, справами. Нині його рідним дуже важко, вони ще й досі не вірять, що їх спіткало таке горе. Найважче бабусі, вона постійно плаче. Її можна зрозуміти, адже внук завжди був поруч, а тут довелося його ховати, а в нього ж ще все життя було попереду…


В Ігоря залишилися два молодших брати – Володимир і Анатолій. Тато Ігоря теж трагічно загинув дев’ять років тому – втопився у сільському ставку. А мама виїхала до Іспанії, бо у селі роботи не було, а трьох синів потрібно було годувати, вчити й виховувати. Поки хлопці були маленькими, за ними приглядала бабуся, а коли виросли, то вже доглядали її.


Ігор не боявся труднощів, завжди був активним, підтримував Революцію Гідності, а коли в серпні 2014 року йому прийшла повістка з військкомату, не роздумуючи, пішов захищати країну від ворогів. Спочатку пройшов навчання на військовому полігоні у Яворові, а потім його з побратимами відправили до Дебальцевого. Він часто телефонував додому, перед тим, як вирушити на фронт, зателефонував до бабусі й попросив, щоб за нього молилася. Бій 6 лютого став для Ігоря останнім, але рідні ще більше місяця не знали, де він пропав, сподівалися, що живий, і лише 18 березня їм повідомили трагічну звістку…


Тіло загиблого воїна привезли до села 20 березня. Із хоругвами, синьо-жовтими й червоно-чорними знаменами, зі свічками і квітами зустрічали Героя. Наступного дня був похорон. Йшли і йшли до Ігоря люди – із села, з Підволочиська, знайомі і незнайомі хотіли віддати шану тому, хто, обороняючи Україну від ворога, віддав найдорожче – життя.


Орест СКОБЕЛЬСЬКИЙ.

 

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Особлива тема

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати