ПОВІДОМЛЕННЯ

Микола Трофімук

 

Військовий, який вижив у Іловайському котлі, згадує про свій полон у терористів



Колишній полонений лучанин Микола Трофімук, боєць 51-ої бригади вдома боїться феєрверків і гучних звуків, схожих на постріли. Однак його не покидає почуття гумору та впевненість у тому, що у війні Україна переможе.


14 вересня 2014 року його та ще 62 бійців обміняли на 67 бойовиків. Обмін відбувався за Донецьком. У полон чоловік потрапив після Іловайського котла.


- Ми вирвалися з котла і йшли в сторону Маріуполя, поблизу російського кордону. Йти було 120 км. Нам вдалося подолати з них 40. Зайшли в село за водою і місцеві нас здали «сепарам», – згадує чоловік.


Його та ще 22 побратимів взяли в полон у Сніжному. Тримали у гаражі міського відділу міліції. В одній кімнаті перебувало 54 людини. Щодня чоловіків відправляли під конвоєм на так звані "громадські роботи". За час перебування там Микола з іншими бійцями розбирали будівлю, на яку впав снаряд.


- Ставилися до нас більш-менш нормально. Головним був російський полковник. Він забороняв будь-які знущання. Щоправда, бувало, під час робіт били по голові, під ноги стріляли. Годували двічі на день, - каже Микола.

 

 

«Сепари» воюють постійно

 

- Якийсь чеченець розповідав нам, що воює ще з чеченської війни. Брав участь у всіх збройних конфліктах Росії. І тепер приїхав повоювати в Україну, - розповідає боєць.


Бойовики говорили полоненим, що, якщо хтось надумає тікати, то відразу стрілятимуть в живіт, а потім залишатимуть десь чи то в полі, чи в зеленці - помирати.


- Одного свого замордували. Дізналися, що він займається мародерством, і прив`язали його до стовпа. Одного разу я поділився з ним своїм сухпайком. Потім це робити заборонили. Говорили, що якщо хтось допомагатиме йому, то сидітиме поруч. Так він весь побитий, без їжі і води просидів чотири дні. Іноді розмовляв сам із собою. І на п’ятий день помер. Терористи дуже зомбовані. Вони вірять у те, що зможуть захопити Західну Україну, навіть Львів.

 

Повернення додому

 

- Пригадую, як тільки я повернувся в Луцьк, то було дуже дивне відчуття. На війні перебуваєш під постійним ризиком, відчуваєш адреналін. А тут все дуже спокійно. Після такого звикати дуже складно. Я досі боюся феєрверків. Як тільки ми повернулися, то нас відразу відправили в госпіталь. Я там пролежав 10 днів. Контузія. Тоді кожному з нас призначили психолога.

 

З бойовим побратимом

 

 - Одного разу йду по вулиці, чую феєрверки і відразу падаю на землю. Потім розумію, що вдома, і тут все спокійно. Нічого не загрожує. Також вночі сниться час від часу, як воюю з російськими солдатами. Я хочу повернутися на війну, бо там мої друзі. Хто тепер у 24-ій бригаді, хто – у 128-ій. Але поки що це - лише моє бажання. Нині допомагаю волонтерам Волинського координаційного центру допомоги учасникам АТО. Мені там свого часу теж допомогли. Волонтери сміються і кажуть, що я вже теж волонтер. Також виконую різні завдання у військкоматі. Після пережитого, напевно, головне не зірватися. Не присісти «на чарку» чи щось подібне. Важливо триматися і вірити в те, що все буде добре. Коли нас вже міняли, то один сепаратист показав на мене пальцем і сказав: «Це той, що постійно усміхається».

 

На війні Микола Трофімук втратив свого близького друга – бійця тієї ж 51–ої бригади Сергія Куруку. Спочатку він вважався зниклим безвісти. А потім його ідентифікували серед невідомих героїв. Окрім того, він розшукує свого побратима – вісімнадцятирічного Юрія Кривенчука. Дехто говорить, що юнак в полоні. Однак достовірної інформації про місце його перебування немає.


Ірина МУСІЙ.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Особлива тема

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати