ПОВІДОМЛЕННЯ

Всеволод Волощак 

 

Мініатюри львівського художника-аматора Всеволода Волощака побували на виставках у США, Канаді, Польщі, Словаччині

 

Його роботи дивують своєю мініатюрністю та філігранністю – коли дивишся на них, думаєш, що їх автором є професійний ювелір-емальєр, який все своє життя вдосконалювався у роботі над художнім металом. Однак насправді відомий львівський митець, який нещодавно відзначив своє 70-ліття не є ані художником, ані ювеліром за дипломом – основне його місце роботи – Львівська обласна лікарня, де він працює стоматологом. Власне медицина є його основним фахом, а художня емаль для Всеволода Волощака – лише хобі.

 

- Пане Всеволоде, не так часто доводиться зустрічати таке цікаве поєднання в одній людині таланту медика та художника. Яким чином ви стали ще й митцем?


- У мене майстерня була з 1971 року, адже я був керівником творчого об’єднання «Джерело». Мені навіть вдавалось робити свої виставки за кордоном – одна з них була у Канаді. Так само організовував виставки львівських художників-аматорів за океаном. Художню освіту здобував самотужки. Втім, у мене починалось з колекціонування – свого часу був добре знайомий з людьми, які цим займались. Врешті, захопився сам – в одному з карпатських сіл натрапив на закинуті на горищі ікони – вони написані у дуже незвичному стилі, їм вже понад сто років. Ці ікони виконані темперою на склі. Щоправда, знайшов їх у жахливому стані – є такі комашки, вони поїдають папір та фарбу, тож вони понищили і ці ікони. До того ж, вони були вкриті товстим шаром жиру, тож мені довелось добре попрацювати, щоб відчистити. Але їх реставрацією я не займався, вважаю, що у такому випадку я би вважався їх співавтором. А виготовленням дукачів (жіночих медалеподібних прикрас) та емалей почав займатись доволі пізно – мені тоді було років 30. До моєї дружини приїхала подруга з Києва – у неї був дукач, який припав до смаку моїй дружині, отож вона мене запитала, чи я бува не знаю майстра, який би міг зробити подібний. Я подумав і сказав, що можу зробити і сам.

 

 

- А чим це мистецтво Вам цікаве зараз?


- У мене був знайомий ювелір, який дав мені кілька емалевих пластинок і дуже довго переповідав усю технологію роботи з емаллю. Моя перша емаль: «Жінка, яка тікає від Чорнобиля». Мені ця робота цікава, оскільки, це мистецтво забуте, ним мало хто займається. Часом мене навіть питають: «А що це таке емаль?». Відповідаю просто – у тебе ж дома є емальована каструля? Так це технічна емаль, а є художня, власне з нею і працюю. Емаль має різні сорти, деякі з них випалюються при температурі 700 градусів, а деякі тугоплавкі – при 1000 та вище. Уже мав виставки і в США, і в Канаді, і в Словаччині, і у Польщі.

 

 

- Були ще якісь нестандартні випадки під час виставок?


- Перший дукач, як вже казав, зробив для своєї дружини. За радянських часів мав виставку спочатку у Львові, а потім у Києві – для неї я зробив дукача із стилізованим тризубом – це було ще в 70-ті роки. Попри сувору цензуру, ніхто забороненого тоді знаку не помітив, тож цей виріб експонувався у столиці України.


- Ви робите дукачі переважно на замовлення?


- Майже не роблю на замовлення. Адже тут залежить від смаку та настрою людини. Виріб може подобатись одній людині та не подобатись іншій, або ж з часом смаки міняються. Звісно, бувають з цього правила і винятки. Ось в альбомі фотографія одного з моїх дукачів – тут є абревіатура «ОД», тобто Олесь Дяк. Ми з ним якось познайомилися, і він попросив зробити йому дукача. Для мене це була проблема, я йому кажу, що чоловіки дукачі не носять. «А от Ви придумайте щось!» -- попросив мене Олесь. Отож я зробив йому дукача, в основі якого фігурка воїна та його ініціали. Переважно роблю в комплектах, адже як правило ювелірні вироби поодинці не носять.


- Вам доводиться працювати з різними матеріалами – металами та дорогіцінним камінням. Чи є серед них улюблені або такі, з якими працювати складно?


- Дуже люблю працювати з коралами. Ось тут є оброблені оленячі зуби. Якось був у Індії, звідти привіз ракушки, які також використав у комплекті з агатом. Із золотом у мене не було жодних проблем – одразу навчився з ним працювати, а от із сріблом мучився кілька років, поки освоїв його.

 

 

- Мистецтво - це вже робота чи таки залишається хобі?


- Хобі, адже я працюю лікарем, а у вільний час займаюсь чи то металом, чи то емаллю. Почуваю себе добре в обох галузях.


Розмовляв Олександр СИРЦОВ.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати