ПОВІДОМЛЕННЯ

Сергій Пандрак 


Його син запевняє, що на батька просто зводять наклеп

 

Син екс-директора Рівненського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництва і колишнього голови ТОВ «МЖК» Сергія Пандрака - Андрій звернувся з листом до «Press-Центру”, «щоб захистити добре ім’я свого батька». Адже депутат міськради Рівного Ольга Покальчук нещодавно привселюдно заявила, що унсовець Сергій Пандрак випадково потрапив під обстріл терористів на сході України і втратив ногу, а не був учасником бойових дій у складі батальйону «Айдар».

 

Читайте також: «У приписуванні бойових заслуг звинувачують унсовця, який втратив ногу в АТО»


«Щоб розібратися, чому Ольга Покальчук зводить наклеп на мого батька, потрібно повернутися у 1997-ий рік, коли вона, ще не будучи депутатом, разом зі своїм чоловіком «кланялася», в прямому сенсі цього слова, Сергію Пандраку в ноги, і дякувала за те, що допоміг їм безкоштовно отримати трикімнатну квартиру на вулиці Струтинської, 31 в районі МЖК у Рівному.


З 2002 року Ольга Покальчук керувала ЖЕКом Молодіжного Житлового Комплексу (МЖК), який обслуговував багатоквартирні будинки на вулиці Струтинської, 31 і 35. На цю посаду її призначило товариство Рівненського МЖК, головою якого є Сергій Пандрак. З цієї посади її у 2007 році звільнили, бо вона привласнювала зарплату, нараховуючи її на підставних осіб, які, нібито, працювали в ЖЕКу: на свого чоловіка, своїх двох братів і паспортистку, хоча в цей період її чоловік і брати працювали в Росії на заробітках, а паспортистки взагалі у ЖЕКу не було. Збитки товариству МЖК від цього сягнули 69,5 тисячі гривень. Ольга Покальчук намагалася відновитися на посаді через суд, але справу програла. Після цього незаконно «створила» об’єднання співвласників ОСББ «Терен» і «Терен - Плюс» і його очолила, власноруч поставивши більшість підписів замість мешканців будинків на вулиці Струтинської 31 і 35.


Ольга Покальчук і надалі говорить неправду. Зокрема, зводить наклеп на мого батька. Це притому, що він був учасником бойових дій на передовій у складі добровольчого батальйону Збройних Сил України «Айдар», керував спецвідділенням у складі другої штурмової роти «Захід», і під час бою під Хрящуватим в Луганській області отримав важке поранення, внаслідок чого йому ампутували ліву ногу вище коліна. У Сергія Пандрака три бойових виходи по декілька днів важких боїв в Луганській області: в Малій Вергунці, Великій Вергунці і Красному Яру, під Хрящуватим. Це все записано в його особовій справі, яка знаходиться в штабі батальйону «Айдар» у м. Щастя. Також це підтверджує фото довідки з Міністерства оборони України за підписом комбата «Айдара» Сергія Мельничука, в якій чітко сказано, що Сергій Пандрак справді є учасником бойових дій в зоні АТО.

 

 

Хотілося б запитати в Ольги Покальчук, як вона могла бачити Сергія Пандрака за два дні до поранення біля Рівненської облдержадміністрації, якщо в цей час він разом зі своїм спецвідділенням УНСО у складі другої роти «Айдару» з важкими боями із сепаратистами у населених пунктах Георгіївка і Новосвітлівка просувалися до Хрящуватого, передмістя Луганська, щоб взяти місто в кільце, і не дозволити окупантам отримувати підкріплення і боєприпаси з Росії?

 

Сергій Пандрак із тернополянином Андрієм "Грізлі", який загинув 5 вересня

 

Неправда й те, що, буцімто, син Ольги Покальчук врятував мого батька. Насправді врятували його бойові побратими, фельдшер Андрій з Полтави, хірург Валерій Пастернак з колегами лікарями і Господь Бог. Фельдшер Андрій про це розповів таке:


«13 серпня 2014 року близько сьомої години ранку батальйон «Айдар» з боями дістався до населеного пункту Хрящувате. Почався бій з ворогом, з’явилися перші вбиті і поранені. Близько 18 години я отримав повідомлення по рації про чергового «трьохсотого». Ним виявився «Сивий» (такий позивний мав Сергій Пандрак). Коли наша «швидка» під обстрілами мінометів і «ГРАДів» під’їхала до перехрестя, яке обороняла друга рота «Айдару», я побачив, як на плащ-палатці два бійці, а саме снайпер Леонід Курдельчук і Руслан Кашлюк тягнули пораненого «Сивого».


Щодо посвідчення журналіста унсовської газети «Наша справа», яке мав при собі Сергій Пандрак. Якби він потрапив у полон до сепаратистів, то його б відразу розстріляли, тому, що «айдарівців», а тим більше унсовців–націоналістів, терористи живими не залишають. Тому посвідчення Сергію Пандраку було потрібне тільки для одного: щоб у разі загибелі можна було повідомити рідних і встановити особу загиблого, тому що будь-які інші документи, коли батальйон ішов у бій, брати було заборонено.


Ольга Покальчук заявила, що мій батько не брав участі у бойових діях, а поїхав на схід з допомогою бійцям заради піару перед виборами у Верховну Раду. З цього приводу можна сказати єдине: якби мій батько справді хотів балотуватися до Верховної ради України, то міг би це зробити і після поранення. Тому що на момент подання заяви щодо участі у виборах він почувався вже краще, хоч і пересувався з допомогою інвалідного візка і милиць. Одна із політичних сил, коли Сергій Пандрак перебував у Київському військовому госпіталі, пропонувала йому стати №12 у виборчому списку. Місце було стовідсотково прохідне, але батько через свої політичні переконання не погодився на цю пропозицію.

 

Загін УНСО

 

Мій батько не отримав ніякої нагороди від держави за свої бойові заслуги. Вона йому і не потрібна. Для нього основна нагорода – це повага від його бойових побратимів, з якими він разом ішов у бій, це співчуття і підтримка від сім’ї, друзів, близьких і знайомих людей, які дізнавшись про його поранення, допомагають морально і матеріально».

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Особлива тема

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати