ПОВІДОМЛЕННЯ

 

Попри заяви вищого військового командування країни про завершення невдовзі АТО, ситуація на Донеччині залишається вкрай складною. Найважче – на ділянці українсько-російського кордону поблизу Савур-Могили. Там понад сто мобілізованих бійців із 30-ї окремої механізованої бригади, що дислокується в місті Новоград-Волинський на Житомирщині, самовільно залишили поле бою і повернулись додому. Чоловіки запевняють, що вони не дезертири. Кажуть, вибору в них не було, інакше загинули б усі.


Вояки переконують, що командири повтікали першими, залишивши їх напризволяще. Підтримати бійців до штабу бригади прийшли рідні інших військовослужбовців, під воротами частини вони влаштувати стихійний мітинг. Бійці просять не показувати їхні обличчя і визнають, що поле бою залишили без наказу командування, однак дезертирами себе не вважають. Мовляв, вибору в них не було. Як розповів один з бійців, його звати Максим, ворога в очі він навіть не бачив. Позиції української армії день і ніч обстрілювала артилерія зі сторони Росії.


- Якби ми залишились там, нас би «Градами» вбили всіх. За 10 кілометрів - кордон з Росією, звідти артилерія б’є постійно, а нам відповідати не можна. Погодьтесь, з автоматом не підеш проти танка чи проти міномета.

 


Хлопці розповідають: вони охороняли ділянку кордону поблизу Савур-Могили на Донеччині. Щодня їх обстрілювали з «Градів» і мінометів. Втрати, кажуть, були величезні, як в живій силі, так і техніці. Мовляв, воювати вже було нічим, а головне - нікому. Розповідає Леонід, боєць 30-ї окремої механізованої бригади:


- Спершу, як ми приїхали, нас всіх було близько чотирьох тисяч осіб. На той момент, як ми звідти пішли, нас вже було в десять разів менше. Всі інші зараховані до безвісти зниклих або ж убитих. Офіційні дані про втрати дуже применшують. Кажуть лише про тих, яких у морзі батьки опізнали, і щодо яких проведена експертиза. Насправді втрати набагато більші, там поля встелені трупами наших хлопців. Ніхто їх не забирає звідти, і забирати, напевно, не буде.


Останньою краплею, розповідають бійці, стала втеча командирів. За словами солдатів, після того ніяких вказівок їм уже ніхто не давав. Продовжує Леонід, боєць 30-ї окремої механізованої бригади:


- Тоді ми вирішили відступати. Вибрали техніку, яка ще була боєздатна і могла звідти виїхати. Власним коштом заправили її, щоб вибратись з того пекла на кордоні. Якби цього не зробили, нас би на цьому світі вже не було. Адже нас просто кинули напризволяще.


Повернувшись додому, бійці одразу прийшли у штаб бригади. Запевняють: вони не дезертири і готові повернутися в зону АТО, проте бути гарматним м’ясом більше не хочуть. Нині хлопці щодня отримують погрози від сепаратистів: ті під час одного з боїв захопили документи з особистими даними військових.


- Дзвонить до мене представник ДНР, назвав усі дані про хлопців, їхніх дітей, сім’ї - все, - розповідає Ярослав, боєць 30-ї окремої механізованої бригади. - Сказав, що вони знають, де ми живемо, погрожує, що приїдуть сюди і в нас на очах різатимуть сім’ї по черзі. Ми на це дивитимемося, а потім дійде і наша черга. Ми їх не боїмося, але слухати таке дуже неприємно.


Підтримати бійців, які приїхали з передової, прийшли рідні інших військовослужбовців. Вони вимагають вивести частини 30-ї окремої механізованої бригади з-під постійного обстрілу на кордоні. Людмила, мати військовослужбовця, нарікає, що немає підтримки від уряду:

 

 

- Ні танків, ні артилерійських батарей – у хлопців уже майже нічого не лишилось. Без цього неможливо воювати. Вони воювали мужньо. Мій син там – він мені майже нічого не розповідав. Лише всі ці дні присилав смс, що живий та здоровий. А сьогодні я з ним поговорила. Він сказав, що вони не знають, що буде завтра.

 


Те саме говорить і Оксана – дружина офіцера, який також опинився у пекельному котлі на кордоні:


- Влада, напевно, хоче, щоб були гори трупів. Росія, вибачте, направляє туди воювати увесь свій непотріб, а в нас воюють офіцери, військові, нормальні люди, які можуть працювати і утримувати свої сім’ї. Зараз же вони можуть це все втратити. Ми у відчаї, ми вже не знаємо, чи приїдуть наші чоловіки додому, чи ні. Вони зосталися самі, їх усі покинули. А влада на це ніяк не реагує.


У Ірини та Петра свої вимоги – на Сході вони втратили братів. Їх розстріляли снайпери. Відео з їхніми трупами показали сепаратисти, проте тіл своїх рідних люди забрати не можуть і досі. Офіційно загибель військових командування так і не підтвердило.

 


- Ми те відео продивились разів 100, - говорить Петро Степанюк, брат загиблого військовослужбовця. - Я свого брата одразу впізнав. Куди ми не звертаємось, показуємо відео, жодної інформації про брата мені не надають. Просять прийти завтра, завтра, завтра - і так постійно. Ми нічого не можемо добитися. А я лише хочу поховати свого брата.


Ірина Фурст на війні також втратила брата. Його труп є на тому ж відео, що відзняли сепаратисти. Проте забрати тіло рідної людини жінка не може:


- Я хочу забрати тіло свого брата. Де воно, нам ніхто не каже. Як його вбили, ми одразу почали звертатись в усі можливі інстанції, щоб тіло доправили додому, але поки що все безрезультатно.


Люди, які зібралися на стихійний мітинг у Новоград-Волинському, вимагають від командування рішучих дій. Подбати про вивезення тіл загиблих і вивести ще вцілілих бійців з-під постійного обстрілу на кордоні. Інакше погрожують взяти в облогу вже не штаб бригади, а Адміністрацію Президента в Києві.


Максим ЛОЗОВИЙ.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Суспільство

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати