ПОВІДОМЛЕННЯ

Колишній гравець донецького «Шахтаря» виловлював у Слов’янську сепаратистів з вигрібних ям

11.12.14, 13:07

0

4098

 

Спецпризначенець з Хмельницького розповідає про те, як російські снайпери стріляли по них з-за спин дітей

 

Колишній хмельницький футболіст не лише не «відкосив» від армії через стару травму, а й, ставши правоохоронцем, пішов добровольцем на російсько-українську війну.

 

Дитинство хмельничанина Івана Ткачука направду можна назвати щасливим. Мрію про кар’єру футболіста Іван втілював ще з початкової школи у рідному селі Білогородка Хмельницької області. Спочатку на шкільному стадіоні, затим у Шепетівському спеціалізованому закладі, куди вступив після сьомого класу. А повну середню освіту здобував у Хмельницькому, бо вже тоді тренувався у футбольному клубі «Поділля». У 2010 році у ньому побачили потенціал та запропонували стати гравцем донецького «Шахтаря». Півроку Іван Ткачук тренувався у відомому клубі, брав участь у різних заходах. Втім, через серйозну травму коліна змушений був розпрощатися з футболом та повернутися додому.

 


Вирішив навчатися далі: вступив до Рівненського державного університету на заочний факультет здобути спеціальність фітнес-тренера. Згодом отримав повістку. Каже, що від служби в армії міг і відмовитися, проте вже тоді серйозно задумався над тим, щоб стати правоохоронцем. Враховуючи гарний стан фізичної підготовки Івана Ткачука, його направили служити у спецроту «Барс». Рік проходив підготовку у Нових Петрівцях, що під Києвом. Додому повернувся 14 листопада 2013 року. Тож дев’ятнадцятирічному юнакові не довелося стояти ні по той, ні по інший бік барикад на столичному Майдані. Одразу ж після армії Іван таки пішов влаштовуватися у міліцію. У Києві проходив відбір разом із чотирма десятками хлопців. У загін спецпризначення взяли лише п’ять. І він потрапив до цієї п’ятірки.


Іван тричі просив включити його до групи, яку формували для відправлення на Донбас. Через малий досвід та юний вік йому відмовляли. Проте наприкінці червня таки дали згоду. Як розповів Іван, на такі пропозиції погоджувалася більшість спецпризначенців, бо розуміли, що вони найкраще підготовлені, забезпечені необхідною амуніцією.


- Слов’янськ, Краматорськ, Авдіївка, Мар’янівка… Тут ми 43 доби проводили «чистки» територій, відловлювали та передавали працівникам СБУ так званих ополченців, - згадує Іван Ткачук. - Як розпізнавали? По одягу, взуттю, по небритих обличчях, по бруду, символіці… Знаходили на вулицях, у підвалах, каналізаційних люках, навіть вигрібних ямах. Вони навіть не тікали. Знали, що не вдасться. Бувало, попадалися коректувальники вогню - хлопці 13-14 років. Мали при собі ручки, фломастери, маркери… Фіксували розташування наших і передавали дані. Якою мовою розмовляли ополченці, хто вони - українці чи росіяни - запитувати не було коли. Мішок на голову - і «есбеушникам».


У вересні загін Івана направили до Маріуполя контролювати, аби ворог не підступив з моря. Потім до Волновахи. Цих 33 дні були особливо важкими, розповідає він:


- Часто виїжджали обстежувати територію за містом, шукали розтяжки, міни, що могли, знешкоджували. У місті охороняли громадський порядок. Багато разів потрапляли під обстріли. Найгірша ситуація, коли працює снайпер. Досвідчений за десять секунд може положити десять чоловік. А як ми могли відстрілюватися, коли він поставив перед собою дитину і стріляв з-під її ніг? Хто ризикне?


Про загибель товаришів розповідати хлопцю важко. Як і про те, як автобус з хлопцями злетів у повітря, наїхавши на міну… Як побратим кинувся грудьми на гранату, рятуючи інших… І як снайпер цілив в обличчя друзів… І як горіли їхні тіла в кількох метрах від тих, хто вижив, але останні не могли навіть потушити полум’я чи допомогти пораненим, бо вогонь вели снайпери. Лише мати згадує, як повернувся додому в салатових кросівках та спортивних штанах, в яких воював останні дні, бо амуніція згоріла прямо на ньому.


Хоча допомоги Ткачуки не просили, гроші для військових у рідному селі збирали і старі, і малі. У місцевій школі діти проводили ярмарки, а всі зібрані кошти передавали для потреб воїнів - односельців. Іванові придбали нову форму, зимові берці, термобілизну, окуляри на шолом. Після відпустки він знову повернувся на війну.


Світлана ВОЛКОВА.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Особлива тема

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати