PRESS-ЦЕНТР

ПОВІДОМЛЕННЯ

Три роки після Іловайської трагедії: тіла вивозили вантажівками, а військове командування досі приймає паради на Хрещатику

28.08.17, 17:10

0

3973

За офіційною статистикою, в Іловайському котлі загинуло 366 військових. Фото: dyvys.in.

28-29 серпня вшановуємо пам`ять загиблих в Іловайську – найбільшої трагедії в історії сучасної України. За останніми даними Військової прокуратури, в Іловайському котлі загинули 366 військових і 429 були поранені. Сотні потрапили в полон бойовиків, доля деяких невідома досі. Однак це лише офіційна статистика. Неофіційна – суттєво різниться, адже рахунок втрат в ній йде на тисячі. А найгірше те, що навіть через три роки пошуків істини, розслідувань та судових поневірянь, правди і досі не видно.

За весь цей час розслідування справи далі оприлюднення сухої статистики не зайшло. Жодного прізвища тих, хто був винен у цій трагедії влада так і не назвала. Не кажучи вже про притягнення їх до відповідальності. Про тих, хто загинув в «іловайському пеклі», чомусь прийнято згадувати тільки напередодні чергової річниці трагедії. Окремі високопосадовці Міноборони, які керували у серпні 2014 року силами АТО, наприклад, генерал Віктор Муженко, досі при владі і приймають військові паради на Майдані Незалежності. Натомість хлопці, яким пощастило вибратися живими з тієї м’ясорубки, досі ходять по судах, намагаючись довести, що вони не зрадники Батьківщини.

Тіла з-під Іловайська вивозили вантажівками...

Розслідуванням причин Іловайської трагедії займається Головна військова прокуратура. Цього року, її працівники прозвітували про те, що провели дві комплексні судові військові експертизи та вже навіть мають перші висновки.

За неофіційною статистикою загиблих у рази більше, ніж кажуть у військовій прокуратурі.

Експерти переконані, що в українських військових спочатку нібито все йшло добре - з травня по липень 2014 року визволили від окупантів кілька населених пунктів Донецької та Луганської областей. А 11 серпня 2014-го, залучивши добровольців, сили АТО мали «зачистити» Іловайськ та звільнити північні околиці Макіївки, відкривши тим самим дорогу на Донецьк. Проте всі плани перекреслило раптове вторгнення російських військ.

Наймасштабніше - у ніч із 23-го на 24 серпня 2014 року, кажуть у Головній військовій прокуратурі. Тоді на територію України ввійшло дев’ять батальйонно–тактичних груп: 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів та п’ять противотанкових ракетних комплексів. Причому уся російська техніка була з позначками українських підрозділів.

Військової техніки українська армія втратила на сотні мільйонів гривень.

Врешті, співвідношення військових сил України із окупаційними у районі Іловайська було критичним: особовий склад – 1 до 18, танки – 1 до 11, бронетехніка – 1 до 16, артилерія – 1 до 15, «Гради» - 1 до 24. Збройні Сили України фактично не мали достатньої кількості сил. Внаслідок цього батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення ворога.

Єдине, що залишалося в тій ситуації, запевняють у Головній військовій прокуратурі, розпочати перемовини з ЗС РФ про надання гарантії безпечних коридорів, аби вивести з оточення українських бійців. Що українське командування і зробило. Навіть пообіцяли в обмін на безперешкодний вихід наших хлопців віддати окупантам трьох раніше захоплених у полон російських десантників.

Чим ці перемовини закінчились – всім добре відомо. 29 серпня 2014 року за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу ЗС РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, разом із трьома полоненими своїми десантниками. Тоді загинуло 366 українських воїнів, 429 отримали поранення, 300 - потрапили у полон, військової техніки знищено на 300 мільйонів гривень.

Слідчі обіцяють поставити крапку в даному кримінальному провадженні лише після того, як будуть допитані всі військовослужбовці, яким пощастило пережити ту страшну трагедію. Тоді ж і мають бути притягнуті до відповідальності винуватці. Щоправда, коли саме це буде, наразі ніхто не говорить.

В цілому слідство вважає, що трагедія сталася через низький рівень боєготовності та боєздатності ЗСУ, численні факти дезертирства серед особового складу в українській армії у той період, були й помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій.

Самі ж військові, кому пощастило вижити під Іловайськом, звинувачують в усьому військове командування. А ще стверджують, що влада навмисно приховує офіційну статистику втрат. За неофіційними даними, у ті дні в Іловайському котлі загинуло більше тисячі наших військових, ще кілька сотень досі вважаються зниклими безвісти, або ж такими, що перебувають у полоні.

За словами свідків тих подій, лише 1-го та 2 вересня 2014 року до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя тіла військовослужбовців та добровольців звозили КамАЗами.

- Кулі сипалися градом, усе відбувалося, як на сповільненій кіноплівці…. Все навколо розліталося вщент, - згадує ті трагічні події боєць 51-ї окремої механізованої бригади, котра дислокується у Володимирі-Волинському, Михайло Педченко зі Здолбунова (Рівненська область). – Авто об’їжджає одну людину, а наїжджає на іншу, навколо хаос, паніка. Пластикові окуляри розлетілися вщент. Стоїш увесь закривавлений, твоя кров чи товариша – вже й не розбереш. 29 серпня 2014 року загинуло, мабуть, більше військових, ніж за весь період АТО. Ми не могли ні відступити, ні здатися. Врешті, росіяни прислали до нас переговірників. Мовляв, здавайтеся, бо шансів у вас все одно нема. А так виведемо через «зелений коридор» і поранених зможете з собою забрати. Це вже потім стало відомо, що наше керівництво погодило не той шлях «коридору», що пропонували росіяни, а значно довший – 60 км до безпечного місця і де були суцільні засади. Ми були для ворога - як ціль у тирі. Після обстрілів з колони із понад 1000 вояків більше половини полягло. Там було 14 КамАЗів тіл вояків різних бригад, а не 100 загиблих, як звітувало військове керівництво держави. Сепаратисти потім, коли ми потрапили в полон, розказували: «По зеленому коридору мали проїхати ваші два генерали, п’ять чи шість полковників, а решту нам було наказано не випускати».

Михайлові Педченкові вижити вдалося дивом.

Читайте також: Замість Радянської в селі на Дубенщині буде вулиця, названа на честь героя, загиблого під Іловайськом

За словами Михайла, хлопцям нічого не залишалося як здатися у полон – техніка розбита, відстрілюватися нічим, командирів і близько не було.

«В Іловайську потрібно було не закріплятися – звідти треба було виходити на місто Старобешеве. І ситуація на фронті була б абсолютно інша. Проблема виникла тому, що тилове місце Іловайського угруповання, від якого йшла єдина траса – на Старобешеве, було прикрите однією неповною ротою 28-ї механізованої бригади під командуванням капітана Завадського. 24 серпня після повідомлень про вторгнення РФ вона отримала наказ відійти без бою зі Старобешевого. Тому російський противник без пострілів, як на параді, заїхав у місто і оточив наше угруповання. Адже у Старобешевому не було наших військ», - про це в ефірі програми «Перші про головне. Коментарі», що виходить на телеканалі ZIK заявив журналіст та військовий експерт Юрій Бутусов.

Він нагадав, що командуванню ЗСУ про появу регулярних російських військ на території України 2014 року було відомо ще до 24 серпня.

«Перші повідомлення, підтверджені командуванням АТО, про появу російських підрозділів на території України, датуються 12-13 серпня. 21 серпня саме командування АТО повідомило, що біля Луганська захоплено дві російські бойові машини десантників псковської дивізії», – наголосив Бутусов і додав, що уже тоді було зрозуміло, що Іловайськ – дуже зручна для Росії мішень.

«Я попереджав і писав про це 24, 25 серпня. Тоді на це можна було вплинути, це можна було змінити. Навіть треба було усе змінити – і це не тільки мій погляд. Це позиція офіцерів, генералів, солдат. Всі чудово розуміли, що на кордоні нема нікого, прикриття відсутнє фактично. На жаль, так і сталося», – підсумував військовий експерт.

Сьогодні більшість із тих, хто три роки назад побував у самісінькому пеклі, неохоче згадують іловайські події – кажуть, ділитися спогадами не має сенсу, бо крапка у справі не поставлена і невідомо, чи згодом їхні слова не обернуться проти них самих.

Мирослава БЗІКАДЗЕ.
 

Читайте також: Антитерористична операція

Поділитися
в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Особлива тема

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати