ПОВІДОМЛЕННЯ

Оксана Гуменюк, кандидат історичних наук.

Необхідно відмовитися від вузьконаціонального трактування Голокосту і вивчати його історію та уроки в контексті геноцидів, які тоталітарні режими вчинили на території України в ХХ столітті.

Кожний народ культивує свою історію. Трагедії, які містить його історія – це частина ідентичності цього народу. І ми, коли культивуємо це, потрохи перетворюємося на народ-жертву. Але всі народи, які живуть поряд: українці, поляки, білоруси, також культивують свої трагедії і так само перетворюються на народи-жертви.

Зокрема, Йосип Зісельс, дисидент єврейського походження, говорив: «Коли ти культивуєш свою пам’ять і свою трагедію – це добре. Але комплекс віктимності заважає рухатися далі. Він ускладнює рух і обмежує можливості». Ми стоїмо один перед одним зі списками звинувачень: українці – полякам, поляки – євреям і так далі. Це безперспективний шлях з точки зору руху до примирення. Пройшло 75 років і пора вже починати цей процес.

Читайте також: «Тож хто ж насправді прислуговував нацистам?», - рівненські історики діляться своїм баченням

В Європі він не повністю, частково, але відбувся. І тепер Європа вважає Голокост не трагедією євреїв, а своєю, європейською трагедією. Це вже частина європейської ідентичності.

Уроки Голокосту слід винести за межі єврейських шкіл і давати у рамках програми по всій Україні. Не тільки як історію. Як приклад толерантності. За більш ніж десять років уроки Голокосту почали викладати в десяти країнах колишнього СРСР. Зокрема, це: Білорусь, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан.

Конгрес національних громад України також посприяв тому, щоб в контексті таких уроків розповідали і про депортацію кримських татар. Пік був після Майдану, коли російська пропаганда примушувала Європу повірити в міф про те, що в Україні перемогли нацисти.

Зараз ми присутні при народжені української політичної нації. Це народження почалося давно, просто ми цього не помічали. Це нація, де кожна меншина почувається комфортно серед українського народу, ідентифікує себе саме з Україною, культивує свої цінності, але всі разом вони – український народ. Так скрізь, коли люди насамперед громадяни своєї країни, а вже потім представники якогось народу.

Стосовно висловлювань президента Ізраїлю в українському парламенті є багато думок і реакцій, проте це дещо має забарвлення минулої історіографії, яка на сьогодні не вважається об’єктивною. Відчувається відгомін радянськості. Принаймні старше покоління Ізраїлю досі живе під її впливом. Думка молоді тут не відчувається. Адже молоді, релігійні ізраїльтяни у нас стояли на Майдані. Такі погляди, як він сьогодні висловив – це вчорашній день. Про що він каже? В 2007 році президент Ющенко приїхав в Ізраїль, делегація прийшла до Яд Вашем і попросила показати документи, які свідчать про причетність Романа Шухевича до подібних злочинів. Але ніхто нічого не зміг показати. Цей стереотип не передбачає доказів, ніби всі це знають. Ні, не всі це знають. Поодиноким фактам не слід надавати національного забарвлення. Місцеві жителі України, які співпрацювали з німцями, йшли в поліцаї. Але знищували все ж таки німців. Іноді викривлення доходить до того, що здається, ніби знищували українці. Але не можна одягати стереотипні ярлики на ОУН і УПА, які боролися, насамперед за незалежність України.

Праведників, які допомагали рятувати євреїв, було набагато більше, ніж нам подають офіційні дані. Багато хто з них не зізнавався, що допомагав євреям, тому що це було небезпечно.

Директор центру юдаїки Києво-Могилянської академії Леонід Фінберг, взагалі висловлює свою думку так:

«Я думаю, що ізраїльський президент не досить був проінформований, і з моєї точки зору, його трактовка цих подій є неправильною і неадекватною. Безумовно, колаборанти в усіх країнах, де був нацизм, допомагали нацистам, але те, що це стосувалося ОУН,- неправда.

На жаль, в Україні немає серйозних історичних праць, які б довели участь чи неучасть місцевого населення в акціях знищення євреїв, особливо в західній Україні, коли німці тільки увійшли. В сусідній Польщі, наприклад, були проведені таки роботи.

На жаль, це радянська практика, коли владу ніколи не цікавила істина і правда, важливі були стереотипи. А після розвалу Радянського Союзу пройшло не так багато часу, але все важче і важче досліджувати цю проблему».

Треба говорити про всі жертви. Культурна та ліберальна спільнота повинна знати ім’я кожної жертви заради того, щоб ця пам’ять збереглася.

Акцентувати увагу потрібно на правді. Якщо йдеться про 29 вересня 1941 року, то тоді вбили 33 тисячі євреїв. Якщо йде мова про наступні дні і роки, то вбивали вже і ромів, і українців, включаючи і 10 тисяч військовополонених, яких просто не годували.

Оксана ГУМЕНЮК, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України РДГУ.

 

Читайте також: Останні новини Рівного

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Власний погляд

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати