ПОВІДОМЛЕННЯ

Сьогодні в Україні, за даними Мінсоцполітки, близько 30 тисяч безпритульних. Це лише офіційна статистика. Якщо на хлопський розум, то це лише ті, хто не полінувався, прийшов до відповідних центрів надання соціальних послуг і встав на облік. Насправді ж ця цифра у рази більша і може сягати майже 200 тисяч чоловік. Соціологи переконують, що це ще не межа.

Вони скрізь: у підземних переходах, біля храмів, в під’їздах будинків… Їх сотні, тисячі. Реагують на них по-різному. Одні обурюються і гидливо відвертаються, коли бачать у громадському транспорті безхатченка, від якого не зовсім добре тхне, інші ж, навпаки, їм співчувають і намагаються подати кілька гривень милостині.

- В підземному переході здали приміщення під збір тари та макулатури, - пише у соцмережах рівнянка пані Ліля. - Вранці страшно пройти там з дитиною: сморід від алкоголю, черга з бомжів. А через цей перехід діти до школи ходять. Там же купують булочки. Скільки інфекції, скільки цих безхатченків ходить з відкритою формою туберкульозу. А нашій владі - байдуже.

Чиновники ж твердять протилежне. Хоча одразу додають, що держава допомагає лише тим, хто звертається по таку допомогу: реєструють їх в центрах соціального обслуговування та соцзахисту населення, забезпечує, по можливості, койко-місцями. Принаймні робили так донедавна. Нині ж, після прийнятих законодавчих змін, ситуація може суттєво погіршитися.

- Ми будемо змушені припинити реєстрацію безпритульних взагалі, – в один голос нарікають у центрах надання соціальної допомоги. – Тепер перед тим, як зареєструвати безпритульного, ми повинні надати йому койко-місце, а їх і без того в центрах надання соціальних послуг бракувало. На побудову нових центрів чекати довго, також ситуацію ускладнює одвічна проблема з фінансуванням таких проектів. На рівні місцевих бюджетів проблему швидко не вирішити. Це означає, що ці, і без того незахищені верстви населення, можуть втратити виплати, що належать їм за законом: соціальні допомоги та пенсії, що передбачені державою.

Читайте також: В Західну Україну від війни тікають волоцюги

Згідно з офіційною статистикою, серед областей західної України найбільше безпритульних зареєстровано на Буковині - 832 людини. Трохи менше на Львівщині - 561. Далі йде Рівненщина - 381 безхатченко та Хмельницька область – 313 чоловік. В найближчі кілька років ці цифри можуть суттєво збільшитися. Як стверджують соціологи, на приріст кількості тих, хто залишився без даху над головою і вештається вулицями міст у пошуку бодай якогось підробітку, впливає війна на Донбасі та анексія Криму.

- У зв’язку з війною лише в Києві за два роки бездомних стало більше на 20%, тепер їх понад 20 тисяч, — говорить президент Всеукраїнського благодійного фонду «Соціальне партнерство» Олена Поліщук. — Закон лише погіршить ситуацію, адже багато людей не зможуть отримати тимчасову прописку. Це означає, що вони автоматично втратять соціальні виплати, можливість працевлаштуватися або отримати безкоштовну медичну допомогу, а відповідно і змінити своє життя на краще.

Психологи ж кажуть, що безхатченки – це суспільне явище, яке не можуть побороти у більшості країн світу. Вони були, є і будуть завжди, і справа тут не лише у реєстрації чи грошових виплатах.

 - Я б сказала, що безхатченко, це радше стан душі, ніж спосіб життя. Це такі собі волелюбні романтики, які відмовляються жити за законами суспільства, - говорить психолог з 20-річним стажем Оксана Палош. – Бомжами стають з різних причин: хтось сам обирає такий спосіб, когось доля змушує. Але, повірте, людина, яка не хоче так жити, вона буде з усіх сил домагатися кращого – знайти роботу, житло, сім’ю. Ходити голодним, холодним, брудним і обідраним зможе далеко не кожен. Я у своїй практиці часто мала справу з такими людьми. Бувало, що їм небайдужі пропонували і житло, і роботу, однак вони все одно поверталися до того, з чого починали. Так, я розумію, що вони такі ж самі люди, як і ми всі, що вони заслуговують на краще життя, що їм потрібно допомагати. Але як можна допомагати людині, якщо вона цього не хоче? Адже як правило, випросивши кілька гривень у перехожих, безхатченко піде купить не хліба, а пляшку горілки. І всі оті гроші виплати, які дає їм держава, вони витрачають далеко не на їжу чи одяг. Та й те койко-місце у притулку їм, як правило, сто років не потрібне – він все одно звідти втече, бо в притулку не дозволять жити так, як він звик.

Анна ЯКИМЧУК.
 

Читайте також: Події в суспільстві

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Суспільство

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати