ПОВІДОМЛЕННЯ

Ростислав демонструє пробиту кулями ложку

 

Унікальний вчений-мандрівник з Рівного Ростислав Шикула здійснив, мабуть, свою найнебезпечнішу подорож. Хоча мандрівкою це назвати важко, бо поїхав він добровольцем в зону АТО. Замість джунглів Амазонки Шикула побачив обпалені хутори Донеччини, а додому замість жучків-павучків для свого біологічного музею привіз частини ручних гранат та набоїв від «Граду». Свого викладача студенти МЕГУ зустрічали оплесками, а бажаючих послухати його розповіді зібралось більше, ніж на будь-якій парі. Шикула показав і відеоролики – під час служби він багато знімав, хоче змонтувати документальний фільм.

 

 

- У нашому батальйоні ніхто не називає один одного на ім’я, лише позивні, - розповідає Ростислав Шикула. – Хлопці дізналися, що я доцент в університеті, тому й дали мені таке ж прізвисько: «Доцент». Вийшло, як в «Джентльменах удачі». Я як Доцент намагався їх виховувати, тобто відучити від матюків, хоча там мало хто стежить за чистотою мови.

 

У зону АТО Ростислав Шикула поїхав у складі івано-франківського батальйону Нацгвардії «Крук», добровільно залишивши роботу в університеті. Він каже, що коли розповів про своє рішення ректору Анатолію Дем’янчуку, той мовчки дістав з гаманця усю свою готівку і віддав добровольцю на бронежилет. Можливо, ректор врятував своєму підлеглому життя, бо у бронежилеті Ростислава застрягла куля. Спочатку був у Слов’янську на блокпостах, а потім потрапив на передову – у Попасне.

 

Трофейний російський шолом

 

Біолог Шикула у батальйоні був кулеметником БТРа, потім йому довірили бути замполітом. Боєць розповідає, що з багатьма хлопцями доводилось вести бесіди, пояснювати політичні нюанси, мотивувати до самовідданості.


Забезпечення франківського батальйону взяли на себе волонтери, тому проблем ані з харчуванням, ані з медикаментами не було, Міноборони видало лише автомати та шоломи. А ось військових сухпайків не було, на весь батальйон отримали тільки два, один з них Шикула привіз додому як сувенір.


На одному з відео Шикула показує, як він разом із розвідгрупою заходить у хутір, який перед тим був обстріляний терористами з «Градів». 12-річний хлопець, граючись, намагається витягнути з землі залишки «Граду», а маленька дівчинка плаче, притискаючи до грудей подаровану бійцем Нацгвардії шоколадку. За кадром чути голоси українських гвардійців: «Не бійся, ми тебе захистимо».

 

 

- Ніяких мирних переговорів я не бачив, - розповідає Ростислав Шикула. – У військових до «мирного плану» Порошенка – категорично негативне ставлення. Ми не хочемо бути мішенями, адже маємо обмеження, не маємо права відповідати на обстріли. А ворог обмежень не має, використовує будь-яку зброю, навіть заборонену. Тільки хочеш заснути, як лунає команда «Воздух!» і всі, хто в чому був, з зубною щіткою чи бритвою, кидаються в укриття. Залишишся на поверхні – «Гради» спалять живцем. Страх там, звісно, відчуваєш, але він природній. Паніки немає, лише чітко знаєш, що тобі треба робити у кожній ситуації, виконувати поставлені завдання. Уже тут, вдома, не можу одразу звикнути до цивільного життя.


Шикула розповідає, що коли він вирішив йти воювати, йому зателефонувала його вчителька і запитала: «Ти чому йдеш дітей вбивати?»

 

- Я їй відповідаю: «Ви ж мене колись вчили, невже й справді думаєте, що я йду туди дітей вбивати? – каже Ростислав. - Після цього ми не спілкувалися. А ось ставлення «східняків» до нас я бачив позитивне, вони просили нас не йти, пригощали кавунами та виноградом. Навіть гроші давали, а нащо там гроші? Я ще був дуже здивований, коли у Тернополі, коли я повертався додому і не знав, чи встигну на вечірню маршрутку, до мене підійшла сім’я і запропонувала переночувати у них. Я сказав, що й на вокзалі посплю, але вони наполягали, мовляв, побачили людину у формі, тому вирішили допомогти. Маршрутка таки приїхала, тож я повернувся додому. Два тижні відпочиватиму, а потім, мабуть, поїду знову. Усе залежатиме від ситуації.

 

 

Викладач кафедри біології рівненського Міжнародного економіко-гуманітарного університету Ростислав Шикула став відомим після того, як заснував музей біології у своїй аудиторії. За експонатами – комахами, плазунами, дрібними ссавцями - він щороку їздив у різні частини світу, називав ці мандри науковими експедиціями. Тоді й освоїв принципи виживання, часто ночував, де доведеться. Наприклад, ставив намет у джунглях Амазонки, або ж плавав у річці з піраньями, витягав з одягу скорпіонів, разом з індіанцями їв мурах. Про свої подорожі розповідав студентам на парах, а вони намагалися їх не пропускати – адже це було значно цікавіше, аніж теорія з підручника. Нині до цих розповідей, мабуть, додадуться історії з військового життя…

 

Стаття про Ростислава Шикулу в столичній російськомовній газеті "Взгляд" на початку 2013 року

 

Андрій МАТВІЇВ.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин
Читайте також - Особлива тема

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати