ПОВІДОМЛЕННЯ

 
Роботи художниці є майже у всіх країнах Європи, а також в Австралії та Японії.

42-річна Жанна Миляшкевич про глину може розповідати годинами. Каже, що це єдиний матеріал, який передає тепло та енергію людських рук.

Жанна – професійний художник, свого часу закінчила Миргородський керамічний технікум і навіть встигла попрацювати на Сумському порцеляновому заводі. Однак буремні 90-ті, коли закривалися всі заводи і фабрики, не оминули і її. Коли жінка залишилася без роботи, повернулася до рідного Луцька, де й почала займатися майолікою.

- Це такий різновид кераміки, яку виготовляють із паленої глини і розписують глазур’ю, - пояснює наша співрозмовниця.

У Луцьку жінка влаштувалася працювати у приватну майстерню і продовжувала ліпити.

- Я ліпила день і ніч, бо просто не уявляю себе без глини, – каже Жанна. – Ліпила на роботі, ліпила вдома – в мене на той час уже народилася донька. І один зі знайомих жартував, що я позбавила дитину можливості ходити пішки під стіл, бо під столом на кухні було повно форм, заготовок і глини!

Однак пізніше жінці видалося цього замало і вона вирішила працювати сама. Орендувала приміщення недалеко від дому, де й облаштувала майстерню. Там працює і досі. Проте, зізнається, що мріє мати власну майстерню, не орендовану, аби навчати своєму ремеслу дітей.

– Своїми роботами намагаюся донести у сучасність стародавні знання, зашифровані в символах, - каже Жанна. - Однак їх треба вміти правильно малювати, підбирати співвідношення кольорів. Люблю створювати глиняні дзвоники, адже, коли в них дзвониш, руйнується все негативне, ангеликів, обереги. До речі, мої обереги є навіть у наших воїнів у зоні АТО. Вірю, що вони їх там оберігатимуть.

Жанна зізнається, що її роботи є у багатьох країнах світу – Португалії, Італії, Франції, Німеччині і навіть в Австралії та Японії.

- Легше сказати, де їх нема, - сміється жінка. - Більшість із них купують заробітчани, котрі хочуть привезти на чужину з собою часточку України, а також – туристи.

А ще в багатьох країнах проходили виставки Жанни.

- Іноземці кажуть, що наша глина дуже відрізняється від їхньої, - продовжує розмову майстриня. - Напевно, тому, що вона несе тепло людських рук і енергетику людини, котра її тримала. Спеціалісти, чи як тепер модно говорити – екстрасенси, за моїми роботами можуть розповісти все про мене. А були в мене клієнти, котрі говорили, що мої роботи лікують, варто їх лише потримати в руках чи постояти поруч.

Що і коли буде ліпити, майстриня ніколи не загадує наперед. Каже, іноді образ приходить до неї сам уві сні, а іноді бере до рук шматок глини і з-під пальців виходять роботи.

- Я можу навіть серед ночі прокинутися і до ранку виліпити щось, - каже Жанна. – От виник в голові красивий образ і моментально хочеться його втілити. Який вже тоді тут сон! Головне – завжди братися до роботи з гарними думками і позитивними емоціями. І завжди починаю з молитви.

Над одним виробом може працювати кілька годин, а може – і роками. Однак потім ще кілька днів потрібно, аби виріб висушити, випекти в печі та розмалювати.

- В мене є таке родове дерево, над яким я працюю з 2000 року, - каже Жанна. – Різні елементи його виготовляла в різний час: прийшла думка – зліпила. І воно ще досі не готове!

Зараз Жанні допомагає і її 16-річна дочка Яна, хоча сама до ліпнини на схильна. Дівчина грає на бандурі і навчається в коледжі.

Мирослава ЯРЕМКІВ.

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 0
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати