PRESS-ЦЕНТР

ПОВІДОМЛЕННЯ

З розсекречених архівів СБУ: історія одного з повстанців, якого радянська влада «згноїла» в концтаборах

04.09.16, 15:08

Іван МельникНехай кожен зробить, що може. І цього буде достатньо!

463

Півгодини минуло від початку судового засідання, коли Миколі надали останнє слово. Судили його за участь в УПА і за те, що ухилявся від служби у лавах Червоної армії.  Такі дії слідчі трактували як зраду Батьківщини.  У своєму останньому слові Микола висловив коротке прохання…

Загалом, до початку Другої світової війни життєвий шлях Войтовича Миколи Калениковича, 1923 р.н., уродженця Тучина, що на Рівненщині, складався, як і в більшості селянських дітлахів. Народився він у небагатій сім’ї. Змалку звик до сільськогосподарської праці. Від 1931 року хлопчик упродовж двох років навчався у Тучинській школі.

З початком Другої світової війни мешканцям краю кілька разів довелося пережити переміну влади: польську змінила радянська, радянську – німецька, німецьку – знову радянська.

З поверненням радянської влади на початку 1944 року, вона розпочала мобілізацію до лав Червоної армії. У цей час Микола Войтович хворів на тиф, а коли одужав, то до комісаріату не пішов. Іншими словами, перейшов на нелегальне становище. Став переховуватись від органів радянської влади і призову до лав Червоної армії.

Одного разу, у травні 1944 року, до Миколи прийшли українські підпільники і після розмови з ними він погодився приєднатися до УПА. Таким чином Микола потрапив до сотні «Дубича», яка тоді перебувала у Пустомитівському лісі Тучинського району на Рівненщині. «Дубич» присвоїв Миколі псевдо «Іван».

Читайте також: Люди ставали на коліна і плакали: на Рівненщині поховали бійця Маестро (ФОТО) 

Як рядовий боєць УПА Микола впродовж двох тижнів проходив військовий вишкіл. Окрім того, двічі стояв на варті повстанського табору.

Після завершення вишколу, у червні 1944 року, бійці мали отримати зброю (гвинтівки) і змінити місце дислокації. Проте, вночі Микола втік з табору. Відтоді він змушений був переховуватись як від радянської влади, так і від повстанців. Принаймні так згодом, під час допитів, він свідчив.

У тому ж таки червні 1944 року десятник Тучинської сільради Трохим Антонюк прийшов додому до Войтовича, щоб вручити йому повістку про призов до лав Червоної армії. Однак Миколи вдома не застав, а його матір відповіла, що той у війську.

- …Але, в якому війську – про це вона мені нічого не сказала, і повістку я повернув голові сільради,зазначив Трохим Антонюк, коли його як свідка допитували в Тучинському райвідділі НКВС (протокол допиту від 24.10.1945).

19 жовтня 1945 року Миколу Войтовича затримали співробітники НКВС у нього вдома. Тобто від червня 1944-го, коли Микола покинув лави УПА, до жовтня 1945-го, коли його затримали, він переховувався.

На зміну затриманню прийшов арешт. У постанові на його проведення помічник оперуповноваженого Тучинського районного відділу НКВС молодший лейтенант Соколов записав:

«Войтович М.К. … перебував у сотні УПА бандглаваря на псевдо «Дубич», де він приховував свою злочинну діяльність під кличкою «Іван». Метою боротьби було створення буржуазно-націоналістичної самостійної України…»

Поза тим, арешт наклали ще й на майно Войтовича, опис якого склали 20.10.1945. До нього включили: хату, корову, телицю, коня, лоша, свиню, 6 кіп жита, 2 копи пшениці, 1 копу ячменю, 1 копу вівса.

Під час допиту, що відбувся 5 листопада 1945 року, старший оперуповноважений відділу ББ Тучинського РВ НКВС молодший лейтенант Соловей запитав Войтовича:

- Чим займалась ваша банда, до складу якої ви належали?

- …Мобілізовувала населення Західних областей України на повстання проти радянської влади і завоювання Самостійної України, – відповів Микола.

Слідство у справі завершили 10 грудня 1945 року.

07 січня 1946 року Військовий трибунал військ НКВС Рівненської області в закритому судовому засіданні під головуванням капітана юстиції Смоленської, без участі обвинувачення й суду та без виклику свідків, розглянув справу щодо обвинувачення Войтовича М.К.

Судове засідання оголосили відкритим о 10 год. 15 хв.

Войтович визнав себе винним у висуненому обвинуваченні. Тобто в тому, що протягом двох тижнів перебував у лавах УПА, проходив військовий вишкіл, двічі стояв на варті табору, мав псевдо «Іван», переховувався від органів радянської влади і мобілізації до лав Червоної армії та не вийшов з повинною. Даючи свідчення під час судового засідання, Микола також зазначив:

- «Дубич» розповідав мені, що всі бандити (повстанці – моя прим.) і я боротимемося з совєтами за «Самостійну Україну».

Зрештою, головуюча Смоленська надала Войтовичу останнє слово.

- Прошу суворо мене не судити, – попрохав він суд.

Це було звичне прохання, яке, як і Микола, висловлювало чимало українських повстанців перед тим, як отримати вирок від радянського правосуддя.

Об 11 год. 10 хв. головувальник Смоленська оголосила вирок:

«…Войтовича Миколу Калениковича на підставі ст. 54-1а Кримінального кодексу УРСР позбавити волі у виправно-трудових таборах строком на 10 років, з обмеженням прав строком на 5 років, та  конфіскацією всього майна, що йому належить...»

Об 11 год. 15 хв. судове засідання оголосили закритим.

Отже, Миколу таки визнали винним у зраді Батьківщини і відправили до таборів. Удома в нього залишилися 67-літня матір Параскева та дружина Ганна з малолітньою донькою Галинкою.

13 жовтня 1947 року Народний суд Тучинського району повідомив Військовому Трибуналу про те, що його вирок в частині конфіскації майна М. Войтовича, виконали.

З місць позбавлення волі М.Войтович не повернувся – помер 23 січня 1948 року у Північно-Східних виправно-трудових таборах МВС СРСР с. Нагаєво.

Ось так склалася доля простого селянського хлопця, якого радянська влада вважала зрадником Батьківщини, хоча відомостей про його практичну антирадянську діяльність матеріали архівно-кримінальної справи не містять.

Рішенням прокуратури Рівненської області від 05 жовтня 1993 року Войтовича Миколу Калениковича реабілітували посмертно.

Використані джерела:

  1. УСБУ в Рівненській області, справа П-14110.

 

Поділитися в соціальних мережах

Коментувати

Огляд популярних новин

Обговорюють і коментують
Напишить свій коментар
  • Коментарі 1
  • Правила коментування
  • Гість
  • Коментувати
14.10.2016 18:42

ничего себе не содержат )))))))) в годы войны крендель (как и пол украины) в поле прятался ...чё ж вы тогда судите тех кто не желает воевать за Киев ? - у них тоже судьбы сельских пареньков - а вы заставляете их мочить сограждан)))))

  • Андрей Юртин
  • Відповісти